Кулан туркменський

Кулан (Equus hemionus) – один з 9 видів роду коней. Зовні дуже нагадує віслюка, але має чимало спільних ознак з конем, через що його нерідко називають напівослом. Його занесено до Міжнародної Червоної книги.

Вперше кулани були описані в 1775 році.

У різні історичні періоди ці тварини були поширені на територіях Північної Азії від Кавказу до Японії і Арктичного Сибіру. Жили і у степах України, Північного Кавказу.

В даний час кулан проживає на південному сході Туркменії в межиріччі Теджен і Мургаб. Близько 150 звірів є в заповіднику Асканія-Нова в Україні.

З розвитком сільського господарства, і зокрема скотарства, серйозними конкурентами для куланів стали стада корів і отари овець на пасовищах. Зникали степи, люди витіснили кулана з місць, де знаходилися водопої тварин.

Живуть кулани групами, табунцями, чисельністю 5-15 тварин. Восени утворюють стада до 100-120 різностатевих і різновікових особин.

У куланів дуже добре розвинені слух, зір і нюх. Вони володіють гучним голосом, хоча зазвичай мовчазні, дуже обережні і чутливі. Звірі завжди насторожі. При найменшій небезпеці зриваються з місця і в клубах пилу швидко ховаються в просторах пустелі або степу.

Дорослий міцний і сильний самець здатний бігти по відкритому простору зі швидкістю 60-70 кілометрів на годину. А з меншою швидкістю, підтюпцем, він може пробігти без зупинки 20-25 км. і більше.

У місцях акліматизації кулани ведуть напівосілий спосіб життя, здійснюючи невеликі переміщення на 30-50-100 км.

Кулан – велика тварина. Довжина його тіла 200-260 сантиметрів, висота в холці до 1,5 метра, а маса до 350 кілограмів. Улюблені місця його проживання – горбисті, напівпустельні рівнини, передгір’я з хорошими пасовищами і обов’язковою наявністю водойм для пиття. У добу кулан споживає 12-15 літрів води при наявності соковитих кормів. А коли під палючим азіатським сонцем зелений килим перетвориться солому, кількість споживаної води подвоюється.

Загальний тон забарвлення тулуба тварини, шиї та голови піщано-жовтого кольору різних відтінків і насиченості, іноді доходячи до червоно-коричневого із сіруватим відтінком. Уздовж середньої лінії спини і хвоста йде вузька темна смуга. Грива і кінці вух темно-бурі. Низ тулуба і шиї, кінець голови, внутрішні частини кінцівок і область біля хвоста світлі, майже білі.

Волосяний покрив влітку короткий, щільно прилягає до шкіри, а взимку волосся довше.

Гон у куланів проходить у червні-липні.  І через 11-11,5 місяців з’являються лошата. Одне, рідко – два у однієї самки.

Дитинчата народжуються великими і можуть слідувати за матір’ю через годину після народження. Період вигодовування їх материнським молоком  триває до 10 місяців. Статевої зрілості вони досягнуть у 3-4 роки, а проживуть десь до 20 років.

Кулани – стадні тварини. Очолює групу голів один жеребець, котрий, як правило, є батьком усього молодняка стада – табунка. Але він тримається не серед своїх «родичів», а трохи осторонь, весь час спостерігаючи за місцевістю. Водить за собою табунець стара досвідчена самка, яка з ватажком підтримує зоровий контакт. Якщо самець попрямує в якийсь бік, то самка веде у тому ж напрямку весь табун.

Сучасні дослідження ДНК доводять, що всі нинішні домашні осли є нащадками африканського осла. Складене за результатами генетичних досліджень генеалогічне древо чітко розділяє ослів в африканську та азійську гілки. Кулани відносяться до другої з них.

Питання, чи піддається кулан одомашненню ще гаряче обговорюється. Дехто вважає зображених на древніх барельєфах з Месопотамії звірів не кіньми, не ослами, а куланами яких стародавні шумери запрягали у вози.

Під час розкопок городища Тель-Брак в Месопотамії виявлені кістки гібридів домашнього осла і кулана, які використовувалися як тяглова худоба в 4-3 тис. до н. е., ще до поширення коня. Сьогоднішні кулани звикають до людей, але не стають ручними. Спроби приручення не мали успіху.

Кулан туркменський у Подільському зоопарку
Кулан туркменський у Подільському зоопарку
Кулан туркменський у Подільському зоопарку
Кулан туркменський у Подільському зоопарку