Лисиця

Лисиця звичайна або руда лисиця (Vulpes vulpes) – хижий ссавець родини собачих найбільш поширений і найбільший вид роду лисиць. Довжина тіла 60-90 см., хвоста – 40-60 см., маса – 6-10 кг.

Лисиця звичайна поширена досить широко: на всій території Європи, Північної Африки, більшої частини Азії, в Північній Америці від арктичної зони до північного узбережжя Мексиканської затоки. Її було акліматизовано навіть в Австралії.

При цьому лисиця водиться не лише в дикій природі, але і в культурних ландшафтах, а також на околицях міст, в тому числі великих. В Лондоні лисиці дуже звичні на околицях, а іноді з’являються і в центральній частині міста. Більш того, часом в урбанізованій місцевості лисиці знаходять особливо сприятливе для себе середовище. Вони нерідко обживають міські звалища, парки і підвали будинків.

Забарвлення і розміри лисиць різні в різних місцевостях; всього нараховують 40-50 підвидів, не враховуючи дрібніших форм. Загалом, при просуванні на північ лисиці стають більшими і яскравішими, на південь – дрібними і тьмяніше пофарбованими.

У північних районах і в горах також частіше зустрічаються чорно-бурі та інші забарвлення лисиць. Найбільш поширене забарвлення лисиці: яскраво-руда спина, біле черево, темні лапи. Часто у лисиць присутні бурі смуги на хребті і лопатках, схожі на хрест. Загальні відмінні риси: темні вуха і білий кінчик хвоста.

Лисиця є звіром достатньо осілим. У більшості районів їй невластиві регулярні міграції. Молоді звірі, які розселяються з батьківського лігва, звичайно знаходяться на відстані від 2-5 до 15-30 км. від нього.

Чисельність лисиць помітно коливається по роках. На її стан впливають такі фактори, як кількість гризунів, метеорологічні умови, наявність в популяції інфекційних захворювань. Останнє є важливим фактором – для лисиць характерні епізоотії сказу і чуми хижаків.

У дикій природі лисиці рідко живуть більше семи років, часто тривалість життя не перевищує трьох. У неволі звірі доживають до 20-25 років.

Лисиця, хоч і належить до типових хижаків, харчується дуже різноманітними кормами. Серед їжі, яку вона вживає, виявлено більше 400 видів тварин і декілька десятків видів рослин. Повсюдно основу її харчування складають дрібні гризуни. Можна навіть сказати, що від їх кількості значно залежить стан популяції цього хижака.

Більш великі ссавці, зокрема зайці, відіграють в харчуванні набагато меншу роль, хоча в деяких випадках лисиці їх цілеспрямовано ловлять. Цей хижак ніколи не впустить випадку піймати птаха на землі, знищити кладку яєць. Лисиця може викрадати і домашніх птахів, але, згідно зі спостереженнями зоологів, робить це набагато рідше, ніж прийнято вважати.

У пустелях і напівпустелях лисиці часто добувають плазунів. У Канаді і північно-східній Євразії лисиці, що живуть вздовж великих річок, сезонно харчуються майже на 100% лососями, які загинули після нересту.

Рослинні корми – плоди, фрукти, ягоди, рідше вегетативні частини рослин – входять до складу харчування лисиць майже всюди, але найбільше на півдні ареалу.

Індивідуальна ділянка, яку займає пара або сім’я лисиць, має забезпечувати їх не лише достатньою кількістю корму, а й придатними для влаштування нор місцями. Лисиці риють їх самі, або (що трапляється часто) займають порожні нори борсуків, бабаків, песців та інших риючих тварин, пристосовуючи їх до своїх потреб. Бувають випадки, коли лисиця живе в норі одночасно з борсуком, але в різних її отворах.

Найчастіше лисиці оселяються на схилах ярів і пагорбів, вибираючи ділянки з піщаним ґрунтом, захищені від заливання дощовими, ґрунтовими та талими водами. Навіть якщо нора викопана самостійно, не кажучи вже про борсукових і інших, вона зазвичай має кілька вхідних отворів, які ведуть через більш-менш довгі тунелі в гніздову камеру. Іноді лисиці використовують природні укриття – печери, ущелини скель, дупла товстих дерев.

Як правило, лисиці використовують постійні укриття лише в період виховання дитинчат, а протягом решти року, зокрема взимку, відпочивають у відкритих лігвищах в снігу або траві.

Подібно до вовка, лисиця належить до моногамних тварин, які розмножуються тільки один раз в рік. Час гону та його ефективність залежать від погоди і вгодованості звірів. Бувають роки, коли до 60% самок залишаються без потомства.

Ще взимку лисиці починають пошук місць для того, щоб вивести молодняк, і ревно охороняють їх.

За самкою часто доглядають два-три самця, між якими відбуваються криваві бійки.

Лисиці – хороші батьки. Самці беруть активну участь у вихованні потомства, а також дбають про подруг ще до появи лисенят. У разі загибелі батька, його місце займає інший самець. Часом лиси навіть б’ються між собою за право стати вітчимом.

Вагітність у лисиць триває 49-58 діб. У виводку налічується від 4-6 до 12-13 цуценят, вкритих темно-бурою шерстю. Зовні вони нагадують вовченят, але відрізняються білим кінчиком хвоста. У двотижневому віці лисенята починають бачити і чути, у них прорізаються перші зуби.

Півтора місяці мати годує лисенят молоком, а потім батьки привчають дитинчат до звичайної їжі і її добування.

З часу гону до остаточного виходу лисенят з нори проходить близько 6 місяців. До осені лисенята цілком виростають і можуть жити самостійно, відходячи від батьківської нори на 20-40 кілометрів, шукаючи собі ділянку і пару. Деякі самки вже з наступного року починають розмножуватися. А остаточно досягають статевої зрілості у дворічному віці.

У лисиці найбільш розвинені нюх і слух, а зір адаптовано до темряви, в якій звір більш активний. Тому він може дуже близько підійти до людини, яка непорушно сидить або стоїть з вітряної сторони від звіра.

Полють  лисиці в різний час дня, але віддають перевагу ранку і пізньому вечору.

Ці звірі відзначаються крайньою обережністю і дивовижною здатністю переховуватись та збивати зі сліду погоню. Саме тому у фольклорі багатьох народів лисиця є втіленням хитрощів та спритності.

Лисиці, що живуть біля туристичних стежок, пансіонатів, в місцях де заборонено полювання, швидко звикають до присутності людини, легко піддаються підгодовуванню і можуть займатися жебрацтвом.

Лисиця Подільського зоопарку
Лисиця Подільського зоопарку