Павич звичайний

Павич звичайний – птах зовсім незвичайний

Павич звичайний – (Pavo cristatus) – належить до числа найбільш великих представників загону курячих. Цей вид давно одомашнений людиною.

Іноді його називають індійським через місця проживання виду – в Індії, Шрі-Ланці, Пакистані, Бангладеш та Непалі.

Він живе на висоті до 2000 м. над рівнем моря в джунглях і лісистих місцевостях, на культивованих землях та поблизу сіл, вподобавши зарості чагарників, лісові вирубки і береги річок.

Вперше цей вид був відкритий в 1758 році Карлом Ліннеєм.

Поглянувши на павичів, можна подумати, що у цього роду птахів безліч видів, настільки вони можуть бути різні за забарвленням і будовою. Але це не так. Насправді існує всього 2 види: звичайний павич (Pavo cristatus) і зелений павич (Pavo muticus).

Головною прикрасою і гордістю павича є його запаморочливий хвіст. Точніш, те, що ми приймаємо за хвіст. Бо насправді це є надзвичайно розвиненим видозміненим криючим пір’ям верхньої частини хвоста, у якому поєднуються сині, зелені і руді тони.

Голова, шия і частина грудей павича мають синій колір, спинка зелена, а низ тіла чорний. Самки мають більш дрібні розміри і не таке яскраве забарвлення. І звичайно ж, що у них немає того шикарного «хвоста».

Павич звичайний має міцну статуру з досить довгою шиєю, маленькою головою, увінчаною своєрідним хохолком.

У нього короткі крила і високі ноги. Тулуб самців має довжину 100-120 см., а легендарний «хвіст» – 120-160 см. Причому він починає рости лише після 3-х років життя птаха. А до віку півтора роки самець дуже схожий на самку. Тож, статевої зрілості павич досягає лише у 2-3 роки.pava600-4

У квітні-вересні – під час сезону дощів – у павичів настає шлюбний період. У цей час самець влаштовує шлюбний танець. Він не бігає за самкою, а повільно розпускає свій «хвіст» і легенько ним трясе, видаючи при цьому закличні сигнали. Самка ж, робить вигляд, ніби не помічає залицянь. Тоді самець несподівано повертається до неї спиною. І це спрацьовує: самка намагається зайти з лицевого боку «хвостоносця», а той знову повертається до неї спиною.

Про всяк випадок, свої танці самець демонструє перед кількома самками. І не без успіху. Врешті-решт у його гаремі може опинитись до 5 самочок. Кожна з них потім відкладе у гнізді від 4 – до 10 яєць щоб через 28 днів з них вилупились пташенята.

У неволі павичі здатні зробити до 3-х кладок протягом року.

У цілому ж павичі живуть близько 20 років.

В Індії, і у індуїстів взагалі, павич вважається священним птахом і тому йому дозволяється гуляти де заманеться. Він сміливо годується поблизу поселень і на рисових полях. А ще частенько «підробляє» фенологом. Вважається, що павичі співають перед грозою. Але річ у тім, що в сезон дощів у павичів починаються шлюбні ігри, і вони співають зовсім не для прогнозу погоди. Щоправда, назвати співом ті звуки, що видає павич, можна лише умовно, бо у порівнянні з розкішним пір’ям вони далеко не прекрасні…

А ось як сигнальна звукова система той спів працює добре. Своїм криком птах попереджає про наближення великих хижаків.

Павичі також є чудовими захисниками людини від змій. Вони із задоволенням полюють на молодих кобр. За що місцеві жителі їх дуже люблять. Ну а в перервах між полюванням цей представник курячого загону поводиться так, як і належить його родичам: клює насіння, зелень, корінці і плоди рослин; хапає павучків, комах і невеликих земноводних.

Добре йому жити захищеному законом від полювання. Хоча час-від часу веселкове пір’я павича все ж з’являється на ринку.

Павич здобув популярність в мистецтві, легендах, літературі та релігії. З 1963 року він є національним птахом Індії. А за 3 тисячі років він «наслідив» в історії Стародавнього Єгипту, Ассирії, Аравії, Вавилона, Риму та Греції.

Багато народів асоціювали павичів з багатством, розкішшю і приналежністю їхнього власника до кола можновладців.

Науковці стверджують, що до Європи павичі потрапили разом з військом Олександра Македонського.

У грецькій міфології він є улюбленим птахом богині Гери. Павич згадується у давньогрецькій п’єсі Арістофана «Птахи» і в одній з байок Езопа.

Попит на цих птахів існував і у давньому Римі. А ранні християни шанували павича як символ воскресіння Христа.

У Китай і Японію павич потрапив, щонайменше, в XII столітті, коли китайські купці досягли східного узбережжя Малайського півострова.

У XIX столітті павичі потрапили до Мексики і там здичавіли. Тож, нині їх можна також зустріти і в США, Новій Зеландії, на Багамських островах і біля узбережжя Австралії.

Павич звичайний є неофіційним національним птахом Ірану.

Ось що значить досконалий дизайн.

Павич звичайний
Павич звичайний. (Подільський зоопарк)